Я люблю своє місто і сподіваюсь, що це взаємно!

Моєму рідному місту 60! Навіть уявити собі важко, що ми з ним майже ровесники – з 1951 року я живу в Новій Каховці. Тому це місто я по праву вважаю своїм «другом дитинства», заради якого готовий, як кажуть, і у вогонь, і у воду. Адже, якщо замислитися, ми росли, дорослішали, вчилися життю і ставали мудрішими разом.

Декілька десятиліть я уважно спостерігав, як змінюється місто. Все частіше сліпить очі блиск вітражного скла новобудов, вулиці вкриває новий шар асфальту, а на тротуари все частіше вкладається модна плитка. Реклами все більше, бігборди все ширші і вищі. І ось уже нове покоління новокаховчан звично виходить із багатоповерхових бетонних конструкцій на розпечений асфальт, так і не пізнавши того, що означає ходити по рідній землі і спостерігати невичерпну енергію молодого буйства зелені, дихати свіжим повітрям прибережно-паркової зони на Дніпровському проспекті і вбирати чарівний фруктово-липовий аромат тихої вулиці Леніна. Адже ще нещодавно все було інакше: легше, гармонійніше, краще, і головне – створювалося для людей!

Так, я прекрасно пам’ятаю «вітряні і запорошені» 50-і роки в історії Нової Каховки, коли численні наметові містечка замітали непроглядні піщані бурі. Але навіть тоді, в період 50-70-х років, місто розвивалося неймовірними темпами, оскільки було оточене любов’ю і турботою його жителів. Молодь висаджувала дерева у скверах і парках, дітлахи освоювала улюблене колесо огляду, а ПТешки (напівтеплоходи – прим. автора) кожні 10 хвилин доставляли всіх охочих на той бік Дніпра для денної прогулянки і сімейного відпочинку.

Але особливий ритм і шарм Новій Каховці завжди надавав красень-стадіон «Енергія». Вже з перших днів свого відкриття «Енергія» стала справжнім серцем міста. Саме тут, в тіні густих дерев, у витоків чистісінької джерельної води і м’якого прибережного повітря зародилася велика всесоюзна школа спорту, яка подарувала світу видатних чемпіонів: двократного Олімпійського чемпіона, спринтера Валерія Борзова, Олімпійського чемпіона з гандболу Сергія Бебешко, чемпіонку СРСР у стрільбі з лука у багатоборстві Тамару Литерову, Олімпійського чемпіона з веслування на байдарках Сергія Чухрая. Спортивну еліту наших земляків представляє і найсильніший тренерський склад (тренер лучників Вадим Резников, майстер спорту з велоспорту і тренер із плавання Людмила Коваленко-Пастушенко, Заслужений тренер України з тенісу Сергій Жицький), чиї імена увійшли до історії світового спорту, раз і назавжди увічнивши Нову Каховку в статусі справжньої кузні спортивних героїв. І хіба могло бути інакше, якщо всі вони мріяли про одне – прославити рідну й улюблену Нову Каховку?

Наше місто назавжди просочилося духом перемог! Поля стадіону «Енергія» ніколи не забудуть святкової атмосфери, що супроводжувала фінальні етапи першості світу і Європи з футболу і мотоболу, чим не може похвалитися жодне з міст України. Адже в Нову Каховку для проведення тренувань і зборів із величезним задоволенням приїжджали відомі спортивні команди республіканського рівня з волейболу і баскетболу, гандболу і регбі, важкої і легкої атлетики, стрільби з лука і метання молота, веслування і вільної боротьби, знаючи, що цьому місту властивий особливий шарм – невимовна і всеосяжна любов до спорту.

Але не лише професійним спортом славиться Нова Каховка. Ну, хіба серед старшого покоління городян знайдуться ті, хто не пропадав годинами на стадіоні за любительською, але такою захоплюючою грою в городки? А чого тільки була варта регулярна першість з футболу серед хлопчаків кварталів? Навіть передсезонні збори легендарної московської команди «Спартак» не супроводжувалися таким ажіотажем серед справжніх прихильників футболу, як ігри їхніх улюблених дворових дітей, за яких вони вболівали всією душею.

Не можна не відмітити і високий інтелект міста, яке в усі часи відрізняло новокаховчан від жителів інших невеликих міст. І справа тут зовсім не в дітях та їхніх звичках. Ми так само гомоніли і бавилися на перервах, по-доброму жартували над учителями і дражнили однокласниць, до яких були небайдужими. Але я все життя був вдячний своїм педагогам, які змогли нам, нетямущим, назавжди прищепити любов не лише до навчання, але й до самого процесу пізнання. Упевнений, що ім’я моєї першої вчительки Євдокії Василівни Артамонової, так само як і всіх педагогів того часу (їхні імена я пам’ятаю досі), житимуть вічно.

Безумовно, кожна епоха залишила свій слід в історії міста. Як і всі жителі Нової Каховки, я не забуду проблемні 80-і, кримінальні 90-і та непрості роки нового тисячоліття. Але в усі ці часи місто відрізнялося особливим шармом – любов’ю до спорту, інтелігентністю і освіченістю його жителів, ну і, звичайно ж, якоюсь унікальною і неповторною «зеленою» атмосферою.

Я багато їздив по просторах СРСР, зустрічав різних людей і бачив по-справжньому красиві місця. Але кожного разу, будучи далеко від рідної домівки, я розумів, що жоден куточок земної кулі мені не замінить затишку того двору, де я чув голос моєї мами, тих місць, де я зустрів свою другу половинку, і ніщо не вабитиме мене більше, ніж дитячий майданчик, на якому гралися мої діти. Ось таке воно – місто, що назавжди завоювало моє серце.

Усвідомлюю, що зараз Нова Каховка більше ніж будь-коли потребує відродження своєї краси і відновлення унікальних природних характеристик. Адже економічний потенціал у нас є, але чи буде він мати сенс без виховання гідних патріотів, справжніх захисників і прихильників своєї малої Батьківщини? І хоча на цьому етапі міська влада все більше займається відродженням історичного вигляду вічно юного і вічно зеленого південного міста: омолоджують дерева, засаджують парки і сквери, не забувають про реконструкцію головного центру різних жанрів народного мистецтва – Палацу культури, оберігають і не дають закрити школу №3 з малою чисельністю учнів, відстоюючи її цінність не лише для випускників, але й для майбутніх поколінь новокаховчан. У той же час належить провести колосальну роботу, щоб повернути рідному місту з більше, ніж піввіковою історією, славу культурної і спортивної столиці малих міст України. Я впевнений, що нам є, що відроджувати. Нехай молодь побачить, нехай люди похилого віку згадають, яким було наше місто-оаза за радянських часів. Повернемо «перлині Дніпра» той шарм, який виділяв її з сотень, тисяч українських міст. Адже саме чистим, зеленим, перспективним і вічно живим ми, корінні новокаховчани, полюбили цей край і назавжди пов’язали себе з ним.

Місто-казка, місто-мрія, рідна моя Нова Каховка, дякую тобі за те, що все своє життя я вважав себе по-справжньому щасливою людиною – в моєму серці завжди було місто, яке я люблю!

Газета «Нова Каховка» №15 (1078) від 11 квітня 2012 року