Майбутнє – за наукою

19 травня відзначається День науки України. Із цього приводу ректор Новокаховського гуманітарного інституту Університету «Україна» Георгій Севрюков жартома зауважив: «У нашій країні науки поки немає. Але вона буде»!

Виявилось, це перефразовані слова одного з професорів юриспруденції, які він вимовив, слухаючи виступи майбутніх кандидатів наук, в їх числі Дениса Севрюкова. Захищати кандидатську дисертацію Денис Георгійович спеціально поїхав до Харківського юридичного інституту ім. Я. Мудрого, вважаючи, що там працюють кращі представники української юриспруденції, зокрема, член Вченої ради Ольга Федорівна Скакун. Молодого вченого, у свою чергу, теж належним чином оцінили як одного з тих, хто зможе відновити високий рівень вітчизняної науки. Переконатися в цьому може кожен, хто прочитає монографію Д. Севрюкова, що нещодавно вийшла у пресі, написану під докторську дисертацію.

– Якщо все піде нормально, думаю, вже наступного року в Україні стане на одного доктора економічних наук більше, – з батьківською гордістю говорить Георгій Іванович. – Денис володіє своєрідним, незалежним підходом, адже тільки вчені з нестандартним, незашореним мисленням можуть створювати щось принципово нове, цікаве. Серед талановитої молоді є ще одна представниця «України» – Марія Пшенична. Причому, вона встановила свого роду рекорд – усього через півтора роки після закінчення інституту дівчина захистила дисертацію і стала кандидатом економічних наук. А це, повірте, дуже непросто. До того ж, не маючи у науковому світі ніяких «знайомств», а діючи виключно самостійно, покладаючись тільки на свої сили і знання. Я пишаюся тим, що в Новій Каховці, в нашому інституті, підростають такі талановиті молоді вчені.

Тим більше, що в цілому по країні наука знаходиться далеко не у блискучому стані. Колись сильна сфера поступово регресувала, коли з низки причин перестало надходити фінансування.

Частина розумних студентів і аспірантів були вимушені емігрувати, старій гвардії доводилося буквально виживати, і тоді було зовсім не до наукових розробок, – із гіркотою констатує Георгій Іванович. – Зараз, на щастя, ситуація починає виправлятися. Україна завжди була багата на розум, так закладено у нас у генетиці. Є надія на розвиток наук, особливо фундаментальних. Відкриваються нові лабораторії – в Національному університеті ім. Т. Шевченка, в нашому Університеті «Україна».

Більше 20 мільйонів гривен президент Університету «Україна» Петро Михайлович Таланчук вклав у розвиток лабораторій при нашому Інженерно-технологічному інституті, де дуже сильні напрямки фізики, хімії. І вже є значні досягнення, важливі відкриття. Без науки немає майбутнього. А наша країна все одно приречена жити добре, – переконано говорить Г. Севрюков. – Ми обов’язково переможемо всі неприємності, і багато в чому цьому допоможуть вибори до Верховної Ради. Потрібно просто перейти від слів до справи.

Однією з таких конкретних справ стало створення 13 років тому Університету «Україна». Якраз 17 травня навчальний заклад святкує свій день народження.

– Тринадцять років, високосний рік, а два ці мінуси дають плюс, – жартує Георгій Іванович, – і я впевнений, що справи наші підуть все краще і краще. 14 років тому, коли вперше з’явилася ідея створити такий інститут, ми майже цілий рік обмірковували її. Але коли 17 травня з’явився наказ про відкриття новокаховської філії, я все одно не підозрював, що буде таке. Не люблю згадувати про це, але перші півтора роки я витрачав свої особисті гроші. У нас були 43 студенти, плата за навчання була 1600 гривен на рік. Ми орендували четвертий поверх в училищі №16, приміщення, в якому 8 років не було тепла. Сонце, повітря і вода – тільки в таборі друзі, а для будівлі це згубно. Як тільки у вересні почалися заняття, ми тут же почали робити шатровий дах, за свої заощадження купував крокви, шифер, найняв бригаду. Коли перестало текти на голову, зайнялися ремонтом – прибрали плісняву і грибок, навели повний лад. А вже в листопаді у будівлі запрацювали батареї – ми зуміли і з боргами розрахуватися, і труби зі стояками поміняти. А чим я справді пишаюся, так це тим, що зробив перші в місті гранітні сходи – балясина, кулі, 6 метрів ширина, високі стелі! Досі стоїть моя гордість.

Крім того, хоч я поважаю практиків, але з перших же днів у нас стали читати лекції професори, доктори наук. Наприклад, одну з перших лекцій читав радник Президента (тоді Л. Кучми), заступник начальника управління внутрішньої політики Адміністрації Президента, доктор соціологічних наук Сергій Олексійович Макєєв, були й академіки. Деякі студенти просили дозволу доторкнутися до «живого академіка», – сміється Г. Севрюков. – Звичайно, імениті вчені не просто з неба впали. Адже я – випускник Київського національного університету, в гуртожитку жили разом, дружили юристи і філософи. Крім того, я багато років був головою оргкомітету по проведенню зустрічей випускників нашого філософського факультету, студентські знайомства не забулися. І коли я наважився очолити інститут, зателефонував своїм друзям, а серед них є кращі в Україні фахівці. Хтось приїжджав читати лекції з поваги, комусь доводилося платити. Але воно того було варте, з цього почалася наука. А крім того, добра слава про нас, ось і народ потягнувся. В деякі роки у нас було по 5-6 вступників на місце, а для нового внз, та ще в невеликому містечку, це – величезне досягнення. І ми з цього шляху не збивалися, тому наші випускники стали конкурентоздатними на ринку праці. Багато хто знайшов себе у великих містах, солідних компаніях. Пам’ятаю, як у Києві поряд зі мною з шумом зупинилася іномарка, звідти вискочила одна з наших випускниць і давай мене обіймати. Виявилось, вона тут працює, відмінно себе зарекомендувала, і тепер від фірми їй купують квартиру. А дівчина дякує мені – мовляв, без інституту «Україна» цього б не було.

Чи інший випадок, коли дівчинка приїхала з глухого села, росла без батька, у матері які заробітки можуть бути? А дівчинка дуже хотіла вчитися – я не зміг відмовити, навчання за свій рахунок їй влаштували. Розумна студентка виявилася, з часом добилася посади судді. І потім розповідала, як у рідному селі, коли вона туди приїжджає, з повагою до неї ставляться, з’явилася можливість матері допомагати – теж завдяки інституту.

І я зрозумів, що зробив дійсно важливу і хорошу справу.

До речі, суддями працюють 17 випускників нашого університету – а це свідчить про високу якість підготовки, адже іспити там дуже складні. А скільки громадських діячів у нас з’явилося! У 90% організацій – наші юристи, працюють у Херсоні, Запоріжжі, Одесі, Дніпропетровську, Києві. Думаю, заради цього варто було жити і створювати інститут. Адже багато дітей не змогли б поїхати з дому, щоб отримати вищу освіту, і як склалася б їх доля, невідомо. А так – і диплом є, і при цьому жили вдома, під турботою батьків, уникнувши багатьох труднощів і спокус великого міста.

А головне, що у нас хороше міняється на краще. І студенти, і якість навчання, і навіть вигляд нашого двору. Просто із самого початку я зрозумів, що орендувати площі – це шлях в нікуди, тому поставив за мету мати для інституту власну будівлю. Звичайно, довелося брати великий кредит, при цьому більше 100 дітей навчав безкоштовно, у тому числі і по листах-проханнях місцевої влади. Що з них візьмеш? Зате тепер я радий, що для моїх дітей, як називаю студентів, є нормальні умови навчання, – пояснює Георгій Іванович. – Ми, як і раніше, продовжуємо зміцнювати свій авторитет, адже зупинятися в галузі знань не можна. Та у мене і не той характер, хочу розвиватися зі своїм дітищем-інститутом далі і далі. Тим паче, що нашу науку потрібно розвивати, покращувати – за нею майбутнє нашої країни!

Записала Ольга Ляшок

Джерело: Суспільно-політичний тижневик
«Новини ділові» №4 18 травня 2012 року